У Хмельницькому інституті МАУП відбувся мітинг-реквієм до Дня пам’яті жертв Голодомору
Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
26 листопада студенти та викладачі Хмельницького інституту МАУП вшанували пам’ять про жертв Голодомору. Відбувся мітинг-реквієм, який традиційно проходить у стінах Інституту у ці листопадові дні.
Також всі присутні помолилися за упокій душ безневинно загиблих мільйонів жертв Голодомору.
 |  |  |
 |  |  |
 |  |  |
Четверту суботу листопада в нашій країні – поминальний день по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в це день кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записане все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-червоним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся Україна.
Народ хліборобів і співаків намагалися зробити народом канібалів і злодіїв. Замість людських почуттів суспільством оволодів страх – тотальний, принизливий. Страх бути собою. Розмовляти своєю мовою, згадувати своїх мертвих. Страх це єдиний і тотальний спадок, який система сталінського терору залишила українському суспільству. Цей принизливий спадок передається із покоління в покоління… Тавро 1933 року горить і досі на чолі нашого буття...
Хай у кожному місті й селі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.
Пам’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Ми закликаємо згадати у Ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пам’ятати тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Голод 1932-1933 рр. – трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Коли ми усвідомимо, що було з нами колись, то зможемо не допустити можливих повторень у майбутньому, яке будуватимемо разом.
Озиратися у минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
